Ілюстрації до дитячої книги «Міка та кольори, які мене створюють»

Автор дитячої книжки надіслав мені текстову частину казки, і моє завдання полягало в тому, щоб проілюструвати цей текст малюнками. Ось що з цього вийшло.

1. Це Міка. Вона — п'ятирічний дракон, який живе на узліссі. Її луска — це гарне поєднання зеленого та червоного кольорів. А навколо того місця, де знаходиться її серце, у неї є пляма, яка може змінювати колір.
2. Як і всі інші маленькі тварини в лісі, Міка любить бігати, сміятися та гратися. Особливо влітку, коли дні тягнуться довгими та теплими, а ліс пахне сосною та конюшиною. У ці довгі літні дні вона грається з Ведмедиком Бо, Бобром та своїм найкращим другом у всьому лісі, Піпом. Вони бігають, поки сонце не сяде низько, і всі шлунки не почнуть бурчати, несучи їх додому на вечерю. Літо — її улюблена пора року. Завжди такою була.
3. Але потім, невдовзі після її шостого дня народження, щось змінюється. Це починається тихо. Погляд, що затримується трохи довше. Подруга, яка швидко відвертається. Група друзів дивиться на неї, щойно вона підходить. Міка намагається ігнорувати це, але не може. Одного ранку Міка знову чує, як її друзі шепочуться. Вона уважно слухає, але дізнається, що вони шепочуться про неї! «Подивись на ці червоні плями на її лусці». «Дракони бувають зеленими або червоними. Не і тим, і іншим». «І ця дивна пляма на її грудях. Вона навіть змінює колір». «Вона дивна».
4. У Міки живіт опускається. Її серцева пляма мерехтить. Синій, потім зелений, і спалах фіолетового. Міка ніколи не вважала себе іншою. Досі. Вона притискається спиною до дерева і намагається закрити своє місце листям. Сподіваючись, бажаючи, щоб воно просто залишалося нерухомим. Один колір, будь-який колір, що завгодно, тільки не цей. 5. Дні минають. А шепотіння — ні. Міка перестає приєднуватися до інших. Вона їсть ягоди на самоті, грається на узліссі, де її ніхто не помітить. Вона намагається нічого не відчувати, щоб її пляма не змінила колір. Але почуття мають властивість з’являтися, запрошуй ти їх чи ні.
6. Коли Міка вже не може стримати смутку, вона піднімається. Вгору, аж до найвищої гілки своєї улюбленої старенької верби. Минувши звивисті гілки. Минувши птахів та їхні гнізда, а також хмари, що м’яко, наче вовна, лежать у небі. Там, високо над усім, вона дозволяє сльозам текти. Вони ковзають по її носі й виблискують, падаючи у туман далеко внизу.
7. Дерево зітхає. Голос, глибокий і повільний, наче вітер у високій траві, шелестить серед листя. «Що сталося, моя найдорожча Міко?» Слова вириваються з неї. Вона розповідає Старій Вербі про все — про шепоти, про друзів, які відвернули погляд, про листя, яке вона притискає до своєї плями. «Я просто хочу бути одного кольору, — тихо каже вона. — Як усі інші». Старійшина Віллоу мовчить. Потім, тихо, як мох: «Чому ти ховаєш кольори, які розповідають твою історію?» Міка насторожує вуха. «Тому що вони роблять мене іншою». Знову тиша. «Або ж вони роблять тебе… тобою?»
8. «Ти несеш у собі пісні двох кланів драконів, мале. Ти знаєш звичаї кожного з них. Ти говориш так, що обидва можуть тебе почути. Все це живе всередині тебе. Завжди жило. І завжди житиме». Міка мовчить. «А що, якщо вони ніколи не перестануть шепотіти?» Старі гілки лагідно гойдаються. «Не те, як ти виглядаєш, чи звідки ти родом, робить тебе тим, ким ти є. Це вибір, який ти робиш щодня. Це твоє — і його не можна зашепотіти».
10. З ягідних кущів долинає шепіт. Знову той знайомий, неприємний шепіт. Її коліна відчуваються як пудинг, але вона сміливо повертається до своїх друзів. «Хочеш мені щось сказати?» Це Бівер. Він переступає ногами. Він каже: «Ми просто… твоя луска. Чому вона, хм, різних кольорів?» Міка глибоко вдихає. «Тому що я походжу з двох кланів драконів. У мені є обидва їхні світи. Їхні історії, пісні та ігри».
11. Навколо неї збирається все більше тварин. Вона дивиться на них і запитує: «Хотіли б ви послухати історії та пісні?» Вони кивають, і Міка починає. Вона співає пісні червоного дракона, тихо та гучно. Вона співає пісні зеленого дракона, легко та грайливо. А потім вона розповідає свої улюблені історії, поки ліс не наповнюється сміхом. «Я так рада, що ти повернулася, Міко», — каже Ведмідь Бо. «Ми сумували за тобою». Серце Міки сяє сяючим золотом.
12. Шепіт не зникає за одну ніч. Але коли він з'являється, Міка торкається своїх грудей, відчуває тепле золото і згадує слова старійшини Віллоу. Вона саме така, ідеально, чудово Міка. Унікальна, саме такою, якою їй судилося бути. І вона має бути тут, у лісі, з усіма своїми друзями. Те, що ти не такий, не робить тебе меншим. Це робить тебе саме такою, ідеально, чудово собою.

The author of a children’s book sent me the text of the story, and my task was to illustrate it with drawings. And here is the result.

1. This is Mika. She is a five-year-old dragon, living at the edge of the forest. Her scales are a beautiful blend of green and red. And around the place where her heart is, she has a spot that can change colour.
2. Just like all the other young animals in the forest, Mika loves to run, laugh, and play. Especially in summer, when the days stretch long and warm, and the forest smells of pine and clover. On those long summer days, she plays with Bear Bo, Beaver, and her very best friend in the whole forest, Pip. They run around until the sun dips low and everyone’s stomachs rumble them home for dinner. Summer is her favourite season. It always has been.
3. But then, soon after her sixth birthday, something changes. It starts quietly. A glance held a little longer. A friend who turns away quickly. A group of friends staring at her the moment she walks up. Mika tries to ignore it but she can’t. One morning, Mika hears her friends whisper again. She listens carefully, only to find out they are whispering about her! “Look at those red patches on her scales.” “Dragons are green or red. Not both.” “And that strange spot on her chest. It even changes colour.” “She’s weird.”
4. Mika’s tummy drops. Her heart-spot flickers. Blue, then green, and a flash of purple. Mika has never thought of herself as different. Not until now. She presses her back against a tree and tries to cover her spot with leaves. Hoping, wishing it will just stay still. One colour, any colour, anything but this.
5. Days pass. The whispers don't. Mika stops joining the others. She eats her berries alone, plays at the edge of the forest where no one will notice. She tries to feel nothing, so her spot won't change colours. But feelings have a way of showing up whether you invite them or not.
6. When Mika can no longer hold the sadness, she climbs. Up, up to the highest spot in her beloved Elder Willow. Past the twisting branches. Past the birds and their nests and the clouds that sit soft as wool in the sky. There, above everything, she lets her tears fall. They slip down her nose and sparkle as they drop into the mist far below.
7. The tree sighs. A voice, deep and slow as wind through tall grass, rustles through the leaves. "What's the matter, my dearest Mika?" The words come tumbling out. She tells Elder Willow everything – the whispers, the friends who looked away, the leaves she presses over her spot. "I just want to be one colour," she says quietly. "Like everyone else." Elder Willow is silent. Then, soft as moss: "Why do you hide the colours that tell your story?" Mika's ears prick. "Because they make me different." Another silence. "Or do they make you… you?"
8. "You carry songs from two dragon clans, little one. You know the games of each. You speak in ways that both can hear. All of that lives inside of you. Always has. Always will." Mika is quiet. "But what if they never stop whispering?" The old branches sway gently. "It is not how you look, or where you come from, that makes you who you are. It is the choices you make every day. That is yours – and it cannot be whispered away."
10. A murmur rises from the berry bushes. It’s that familiar, unpleasant whisper again. Her knees feel like pudding, but she bravely turns towards her friends. “Would you like to tell me something?” It’s Beaver. He shuffles his feet. He says: “We were just… your scales. Why are they, um, different colours?” Mika takes a deep breath. “Because I come from two dragon clans. I have both of their worlds inside me. Their stories, songs, and games.”
11. More animals are gathering around her. She looks at them and asks: “Would you like to hear the stories and songs?” They nod so Mika starts. She sings the red dragon songs, low and rolling. She sings the green dragon songs, light and frolicking. And then she tells her favourite stories until the forest fills with laughter. “I’m so glad you’re back, Mika,” says Bear Bo. “We've missed you.” Mika's heart spot glows a radiant gold.
12. The whispers don’t vanish overnight. But when they come, Mika touches her chest, feels the warm gold, and remembers the words of Elder Willow. She is exactly, perfectly, wonderfully Mika. One of a kind, just as she’s meant to be. And she belongs right here in the forest, with all her friends. Being different doesn’t make you less. It makes you exactly, perfectly, wonderfully you.

🎨 Послуги:

🎨 Services:

Анастасія

Аnastasia

Єжела

Yezhela

Ілюстрації до дитячої книги «Міка та кольори, які мене створюють»

Illustrations for the children's book "Mika and the colours that make me"

Ілюстрації до дитячої книги «Міка та кольори, які мене створюють»

Illustrations for the children's book "Mika and the colours that make me"